Батьківський лекторій

                           Шановні батьки!                                                                                              У процесі виховання у Вас виникає безліч запитань. Дошкільний навчальний заклад № 78 «Бджілка» продовжує серію Порадника для батьків. Сподіваємося, що наші поради зможуть допомогти Вам у вирішенні нелегких завдань. Адже бути мамою і татом – величезна відповідальність.

 

 

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник квітень - 2016

 

Шановні батьки!

 

Риси обдарованих дітей

1. Оволодівають досить швидко знаннями і зберігають їх:

— засвоюють головне;

— швидко і відповідно реагують;

— критично оцінюють і ставлять пи­тання, переносять вивчене на нову ситуацію.

 

2. Продовжують, перетворюють і передають ідеї, думки:

— зберігають логічну послідовність думок;

— користуються широким словниковим запасом, мова добірна й гнучка.

 

3. Мають високі показники абстрактного мислення:

— вміють узагальнювати;

— розділяють причини й наслідки;

— визначають взаємозв’язки.

 

4. Обдаровані — переборювачі труднощів:

— покладаються на себе, якщо зустрічаються з ускладненнями;

— наполегливо шукають вихід із ситуації.

 

5. Обдаровані — винахідники й творці:

— люблять експериментувати;

— використовують метод спроб і помилок.

 

6. Люблять незалежність.

 

7. Легко пристосовуються до нової ситуації:

— приймають потребу змін;

— передбачають наслідки;

— оптимістично зустрічають пе­ре­шкоди;

— радо зустрічають нові ідеї, думки.

 

8. Фізичні риси обдарованих:

— енергійні;

— вільні від невротичних напружень.

 

 Поради батькам, які бажають виховати здібну дитину

1. Дитина — це не експериментальний майданчик для психолого-методичних новацій та апробацій, це не іграшка і не втіха, не «помічник» на старість.

 

2. Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте можливість їй жити власним життям.

 

3. Допомагайте, але не заважайте їм самим робити свій вибір.

 

4. Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати інших, буде вільною, талановитою особистістю.

 

5. Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору.

 

6. Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри. Виховуйте дитину в гармонії з природою.

 

7. Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямах творчої діяльності, не дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб зробити певні висновки.

 

8. Радійте успіхам ваших дітей.

 

9. Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.

 

10. Пам’ятайте, що проблеми дитини — це і проблеми батьків і починати щось змінювати треба спочатку з себе.

Обдарованість дитини – це тільки потенціал. Він може не реалізуватися, а може привести дитину до успіху в житті. І це залежить від дорослих, оточуючих обдарованих дітей, батьків, які вміють правильно розвинути здібності своїх чад і направити їх в русло практичної реалізації.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник лютий - 2016

 

Шановні батьки!

 

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Ø     психологічне (емоційне) насильство;

Ø     сексуальне насильство або розбещення;

Ø     фізичне насильство;

Ø     нехтування інтересами та потребами ди­тини.

 

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обгрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти  звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник грудень - 2015 

 

Шановні батьки!

    Дорогі мами і тати! Тільки в дружній парі батьки прекрасно знають своїх дітей, турбуються про них. З перший днів життя, пізнавши           світ, дитина думає: «Мої батьки добрі і гарні. Вони – найкращі. Вони люблять мене. Світ – прекрасний». Батьки для дитини – приклад       для наслідування, носії вірних рішень. Тато – модель ідеального чоловіка для сина. Підростаючи, син буде все більше намагатися бути с  хожим на батька. Для дочки тато – модель майбутнього обранця. Для дівчинки дуже важливо, щоб він ставився до неї з повагою,             наголошував на її красі і привабливості.

       Про важливість мами в житті дитиниважко розказати кількома словами. Немовля, яке тільки народилося, заспокоюється відразу як              тільки чує мамин голос, реагує на дотики маминих рук і затихає. Якщо малюк занедужав, мама для нього – краще будь-яких ліків.                Якщо в дитини щось не виходить, вона плаче і сердиться, мама може вчасно підтримати і підбадьорити.

   

     Що повинні робити гарні батьки:

  •       Частіше говорити та демонструвати дитині, що Ви її любите завжди, пустує вона чи поводиться добре.
  •       Вміти вислухати дитину.
  •       Відгородити дитину від небезпеки.
  •       Уболівати за успіхи дитини.
  •       Хвалити за гарні вчинки і критикувати за непорядні.
  •      Навчити робити правильний вибір.
  •      Поважати один одного.
  •      Дотримуватися правил, які прищеплюєте дитині.
  •      Сполучати ніжність і лагідність з розумною суворістю.
  •      Частіше обіймати малюка, брати його на руки.

 

Чого не можна говорити дитині:

«Очі б мої тебе не бачили!», «Мені не потрібна така погана дитина», «Скільки я пережила через тебе!» Прихований зміст: легше керувати дитиною, оскільки в неї виникає відчуття провини. З віком дитяча вина посилюється, що дозволяє дорослому маніпулювати дитиною.

«Ти ведеш себе як маленька дитина!» При цьому ставиться акцент на тому, що бути дитиною – погано, а положення дорослого оцінюється позитивно. Як правило, це являється причиною комплексів у старших дітей в сім’ї та в дитини-одинака.

«Не будь дуже розумним», «Роби, що кажуть», «Я краще знаю, що треба робити». Діти починають недовіряти своїм інтелектуальним здібностям.

«Як ти можеш злитися на маму?», «Як тобі не соромно боятися?», «Подумаєш, якийсь синець». Такі емоції як гнів, страх, образа знаходяться під забороною.

Як наслідок, людина не може висказати словами свої почуття. Якщо батьки не беруть до уваги фізичну біль, відчуття дитини, малюк втрачає здатність бути обережним.

«У тебе все одно нічого не вийде». Дитина працелюбна, старанна, але свої досягнення вважає незаслуженими. Причиною даного ставлення до дитини може бути прихована заздрість батьків.

«Завжди тобі більше всіх треба!», «Не висовуйся». У цьому випадку батьки самі мають занижену самооцінку і стурбовані тим, що дитині будуть заздрити ровесники або ж недолюблювати її.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник листопад - 2015

 

Шановні батьки!

     Жорстоке поводження з дитиною – досить поширене явище. Це - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім’ї чи поза нею. Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їх інтересами можуть маги різні види і форми, але їх наслідки завжди завдають серйозної шкоди здоров'ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть спричиняють смерть. Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне - збитки здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата чи погіршення функції якогось органу, виникнення захворювання, порушення фізичного чи психічного розвитку. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Потрібен час, щоб вилікувати ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

    Діти, що зазнавали жорстокого ставлення до себе, часто відстають у рості, масі (або у тому й іншому) від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, значно гірше вчаться у школі, ніж їх однолітки. У таких дітей часто спостерігаються шкідливі звички: смоктання пальців, гризіння нігтів, розгойдування, онанізм. Та й зовні діти, що живуть в умовах нехтування їх інтересами, фізичними й емоційними потребами, виглядають інакше, ніж діти, що живуть у нормальних умовах: у них припухлі, «сонні» очі, бліде обличчя, скуйовджене волосся, неохайний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності - педикульоз, висипи, поганий запах від одягу та тіла.

    Незалежно від виду і характеру насильства у дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, спричинена порушеннями апетиту. При емоційному (психічному) насильстві нерідко бувають шкірні висипи, алергійна патологія, виразка шлунку, при сексуальному насильстві - безпричинний (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого тазу не виявляється) біль унизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тіки, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють до відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

     Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, перенесли психічну травму, у результаті чого вони розвиваються з суттєвими особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їх подальше життя.

      Діти, що зазнали насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виявляється у поводженні зі слабшими: молодшими за віком дітьми, тваринами. Часто їх агресивність проявляється у грі, іноді спалахи гніву не мають очевидної причини. Деякі з них, навпаки, занадто пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді проявляється у вигляді зухвалої, ексцентричної поведінки.

      Діти, що зазнали сексуального насильства, отримують невластиві для їх віку знання про сексуальні взаємини, що виявляється в їх поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, що не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велику кількість учасників.

     Найбільш універсальною і тяжкою реакцією на будь-яке насильство є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних із насильством. Особистість із низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому. Для неї характерні постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що «ти гірший за всіх». Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнене.

     Серед цих дітей, навіть у дорослому віці, фіксується високий показник депресій. Це виявляється у нападах тривожності, безпричинної туги, почуття самотності, у порушенні сну. У старшому віці у підлітків можуть спостерігатися спроби суїциду або суїцидальна смерть.

      Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі. Вирішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто пов'язано з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

     Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

 

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник жовтень - 2015

 

Шановні батьки!

У сьогоднішньому випуску порадника мова піде про небезпечні дитячі іграшки. Отже, почнемо з традиційних хлопчачих розваг – зброї та віртуальних комп’ютерних ігор-стрілялок.

Зброя завжди несе дві функції: напад і захист. І якщо дитина демонструє агресивну поведінку, нападає першою, без причини стріляє у всі сторони – необхідно її вчасно зупинити і переключити на думку, що кращий воїн – захисник, а не агресор. Слід знайти розумний компроміс між необхідністю скинути агресію та адекватністю способів, котрі для цього можна обрати.

Треба домовитися – не стріляти ні у що живе. Крім того, зброя теж буває різна. Не потрібно купувати дитині пістолети з кульками, якими можна спричинити біль іншим.

Часто хлопчики у дворі будинку бавляться «у війну». Це також є нормальним явищем. Битва – рольова гра, яка розвиває тактику, стратегію, навички взаємодії та дає вихід здоровій агресивності: адже якщо виховувати сина в атмосфері фанатичного пацифізму і повного «непротивлення злу насильством», він може опинитися у дуже важкому становищі, вийшовши з батьківської хати у доросле життя.

Не варто нав’язувати дитині зброю, купуючи її ледь не з народження тому, що «хлопчику належиться». Коли дитина сама проявить інтерес і попросить такого подарунка, можна обговорити правила і задовольнити її прохання. А от повністю забороняти гратися зброєю не варто, оскільки можна загострити та надовго закріпити інтерес дитини до таких ігор.

Агресивну дитину, особливо з нестійкою психікою, слід переключати – найкраще в спорт, але не в силовий. Неприпустимо розвивати агресію в хлопчиках цілеспрямовано. І звичайно, не потрібно купувати безмежну кількість зброї та дозволяти грати в агресивні комп’ютерні ігри. Дуже важливим є різноманітність інтересів: після гри в «стрілялку» дитині слід переключитися на щось інше, більш важливе.

Але іграшка від іграшки відрізняються, та істотну роль грає і кількість зброї вдома в хлопчика, і тип ляльки, якими бавиться дівчинка.

Головна пастка для дівчаток – нереальні моделі «справжньої  жінки»: ляльки Барбі, Братц та ін. Головна ідея гри – купити побільше речей для ляльки. Вони формують у дівчаток таке сприйняття світу та зациклюють на моделі «купівлі». Дівчата, подорослішавши, переносять дану концепцію у доросле життя і одержимі думкою купівлі пересідають з батьківської шиї на шию чоловіка.

Другою неприємною особливістю ляльок типу Барбі є формування неприродної уяви про ідеальне жіноче тіло. «Нав’язливі стандарти краси». Добре, коли дівчинка від народження має модельну зовнішність: струнка, високого зросту, симпатичне личко. А якщо симпатична зовнішність дівчинки, яка обожнює образ Барбі, буде зіпсованою гормональним вибухом підліткового віку? Вихованій на гламурних стандартах у питаннях зовнішності, молодій дівчині буде важко пояснити, що через кілька років вона з гидкого каченяти все ж перетвориться на лебедя. І коли її фігурка не стане ідеальною, це буде для неї справжньою трагедією.

Як гру з хлопчачими пістолетами, так можна розглядати і гру лялькою Барбі: якщо інших інтересів в житті нема, якщо ляльковий світ стає нав’язливою ідеєю, - це проблема. Коли ж дівчинка має широке коло інтересів, а єдина Барбі у неї як одна із багатьох улюблених ігор, то шкоди це не принесе. А якщо Ваша донька нічим іншим не бавиться, мало не щодня вимагає купувати нових ляльок-подруг, ляльок-кавалерів, нових аксесуарів для всієї цієї компанії – тоді батькам слід задуматися.

 

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник серпень - 2015

 

Шановні батьки!

Іграшки, які обирають в якості улюблених наші діти, ніколи не бувають випадковими. Це завжди – відображення їх самих, проекція підсвідомості.

Найперші улюбленці здебільшого бувають м’якими та теплими звірятками, у яких малюк намагається замінити маму, яка не може бути постійно поруч. У її відсутність хоче вилити свою ніжність, поплакатися, просто пообніматися – для цього і потрібний плюшевий друг.

Обираючи певний персонаж, дитина ніби асоціює себе з ним. Також якщо ми самі купуємо їй звірятко, ми неначе намагаємося наділити сина чи доньку тими якостями, які традиційно вважаються невід’ємною частиною вибраного персонажу.

Отже, якщо малюк обирає собаку, позитивними якостями його можна вважати доброту, сміливість, відкритість, дружелюбність. З іншого боку для такого малюка може бути характерним поверховість, наполегливість, рухливість, довірливість і легкість, з якою він попадає під чужий вплив. Дитина, яка надала перевагу зайчику, переважно слухняна, спокійна, ніжна. Але цілком ймовірно, що вона – боязка, тривожна, ляклива, надто прив’язана до рідних, особливо до мами. Діти, що обожнюють плюшевих ведмедиків, як і їх улюбленець, є сильними та міцними. З іншої сторони, вони можуть бути впертими та не завжди здатними контролювати свої негативні емоції, хоча «заводяться» не відразу. Але якщо вже розсердилися – тримайтеся усі! Малюк, який обожнює котика чи кішечку, ніжний, ласкавий, кмітливий, веселий. Однак при цьому завжди прагне відстояти свою самостійність і незалежність. Така дитина мало піддається тиску дорослих, але робить це не шляхом активного протесту, а тихенько робить все по-своєму. Любителі їжачків – діти з непростим характером, готові захищатися від світу, але ніжні та м’які усередині. Ті, хто обожнює пташок, рухливі, веселі, говіркі, товариські, але при цьому можуть бути поверховими і легковажними. Пташки типу павича або півня говорять ще й про демонстративність характеру, прагнення бути завжди в центрі уваги. Дівчинка, яка обирає ляльок, а не звіряток, - домашня, для неї є важливими відносини з іншими дітьми, у неї багато друзів-подружок, вдумлива і вже у такому віці – жіноча. Другою стороною є залежність від чужих поглядів та вразливість. Хлопчики інколи вибирають в якості улюбленої іграшки машинку, але вона скоріше не задушевний друг, а улюблений об’єкт застосування енергії. Такі хлопчики є динамічними, рухливими, енергійними, добре розбираються у техніці, практичними, але нерідко неуважні, легко відволікаються, гіперактивні, не надто добре вміють спілкуватися.

Вибір іграшок дуже важливий для дітей та інформативний для уважних дорослих. Діти та їх батьки беруть уявлення про збірний образ іграшкових істот із фольклору, із століттями накопиченого досвіду предків. На основі даних архетипів малюк обирає собі товариша, близького по духу. За більш молодших дітей даний вибір роблять батьки, купуючи дитині 32 ведмедики. Однак, малюк серед всього цього різноманіття ведмежат обирає єдиного їжачка, з яким спить та годує його своєю кашею. У старших діток як тільки відбувається статева ідентифікація, дівчатка обирають пупсиків, ляльок, будиночки, посуд, меблі, лікарське приладдя, ігри в школу – тобто через гру освоюють нові для себе ролі, які жінка традиційно грає в суспільстві. Хлопчики ж надають перевагу конструкторам і машинкам, роботам, солдатикам, зброї – освоюють традиційно чоловічі ролі.

Але іграшка від іграшки різниться, та істотну роль грає і кількість зброї вдома в хлопчика, і тип ляльки, якими бавиться дівчинка.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник липень - 2015

 

Шановні батьки!

Якщо Ви замислюєтесь та ставите собі завдання інтелектуального розвитку своєї дитини, то результат може виявитися вражаючим. Можливості для розвитку певних психічних функцій з’являються в ранньому дитинстві. І якщо упустити момент, то потім таких можливостей уже не буде.

Щоб малюк легко залучався до процесу навчання, йому повинно бути цікаво. А оскільки діти люблять бавитися, то і навчати їх треба, граючись. Тренуйте пам’ять дитини, вчіть рахувати без допомоги пальчиків, привчайте малюка до  розгадування головоломок і розв’язування задачок. Завдання повинні бути важкі, але такі, щоб дитина могла виконати їх.

Мовлення дитини потрібно розвивати від моменту зачаття. Наукою доведено, що малюк чує в утробі матері її голос та інші звуки. Як тільки він народився, починайте з ним спілкуватися.

Деякі мами вважають, що читати дітям книжки потрібно починати з того моменту, коли малюк навчиться розмовляти. Починати читати дитині слід якомога раніше, щоб вона раніше починала говорити. Читати треба вголос виразно, емоційно.

Часто батьки садять маляток подивитися мультфільми. У багатьох з них відсутній літературний переклад. Тому такі мультфільми не розвивають мовлення дитини.

Для розвитку мовлення дуже корисними є дитячі ігри «Нісенітниця», «Зіпсований телефон», «ТАК або НІ». Ставте з дитиною спектаклі та сценки.

Оскільки найбільше часу малюк проводить з мамою, дуже важливо як вона розмовляє. Якщо мама «сюсюкає», перекручує слова, то є імовірність того, що і дитина буде неправильно вимовляти слова. І тоді буде потрібна допомога логопеда, щоб усунути недоліки.

Якщо дитина не вимовляє деякі звуки, не поспішайте її сварити. Спокійно виправляйте та просіть вимовити слово правильно.

На такі заняття з дитиною часу потрібно не так вже і багато. Ви можете розмовляти з дитиною, займаючись домашніми справами, співати їй пісеньки, купаючи у ванні, читати вірші, поки везете її у візочку.

З розвитком мовлення виявлено також прямий зв’язок з розвитком дрібних рухів руки: чим більше Ви будете працювати з малятком ручками, тим швидше і краще воно почне говорити, тим правильніше буде його мовлення. Злагоджена і вміла робота наших пальців називається дрібною моторикою.

Ще в ІІ столітті до нашої ери в Китаї було відомо про вплив дій руками на розвиток головного мозку людини. Древні китайці стверджували, що вправи за участю рук і пальців гармонізують тіло і розум, позитивно впливають на діяльність мозку. Тобто, чим краще розвинені дрібні рухи пальців, тим гармонійніше розвивається людина.

Дитинка народжується, і її пальчики ще майже нічого не вміють. Мами розповідають дітям віршик про «Сороку – ворону» не тільки для загального розвитку, але і для того, щоб тренувати пальчики. Для більш дорослих малят гарним тренуванням пальчиків є простий пластилін або солоне тісто. Різноманітні мозаїки також стимулюють розвиток моторики. Але, чим молодшою є дитина, тим крупнішими мають бути деталі. Можна дати малюкові коробку з великими ґудзиками і попросити його розкласти їх за кольорами.

Коли дитина трохи підросте, можете давати їй олівці, фарби або крейду. Будь-яке малювання сприяє розвитку дрібних м’язів руки. Якщо ж дитині складно тримати в руках олівець, ложку, вона ніяк не може навчитися шнурувати шнурки на взутті, це означає, що слід більше займатися з дитиною. Є спеціальні вправи для розвитку м’язів руки – пальчикова гімнастика. Нею слід займатися з малюком з перших місяців його життя.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник червень - 2015

 

Шановні батьки!

Кожна людина з народження виростає на казках, міфах, притчах. З давніх-давен знання та мудрість попереднього покоління передавалися саме у казковій формі, адже так вони краще запам’ятовувалися та сприймалися.

Казки люблять всі. Казка допомагає дитині позбутися страху і тривоги. Вони допомагають дитині зрозуміти їх, приборкати і перемогти. Дитина дуже уважно аналізує і переживає кожну казку, ніби всі пригоди героїв відбуваються саме з нею. Завдяки цьому вона звільнюється від своїх страхів і тривог. Казки завжди щасливо закінчуються. Це додає дитині впевненості, відваги і віри в перемогу добра. Засмучену дитину можна швидше розрадити, якщо розказати їй казку. Казка є найкращими ліками, які допомагають позбутися розумового напруження, дарують надію, наповнюють оптимізмом нашу підсвідомість.

Розповідання казок – це мистецтво, якого треба вчитися.

  • Робіть правильний вибір.

Казка має бути нескладною, зрозумілою, не надто довгою, щоб її можна було розповісти за один раз.

  • Створюйте відповідний настрій.

Розповідайте казку з теплотою в голосі, з таємничістю, пригасивши світло, у спокої і тиші.

  • Втілюйтеся.

Розповідаючи казку, треба говорити від імені героя, про якого розказуєте. Маєте самі вірити в те, що розповідаєте. Лише тоді казка буде цікавою для дитини.

  • Звертайте увагу на початок і кінець.

«Жила собі колись…». Такі слова допомагають дитині вжитися в розповідь. «Жили вони довго і щасливо…». Таке гарне закінчення втішить дитину.

  • Відчувайте слухача.

Відчувати слухача означає зупиняти розповідь тоді, коли дитина перестає уважно слухати. Якщо є необхідність, треба пояснити незрозумілі слова, прослідкувати за реакцією дитини.

  • Не порушуйте створеного настрою.

Казка – це емоційне переживання, а отже не перетворюйте її на урок. «Безглуздим було б, розповівши &lbaquo;Червону шапочку», виголосити перед дитиною промову про шкоду полювання чи прочитати урок з ботаніки про різні види дерев» (Джанфіліпо П’єтра).

  • Кажіть правду.

На питання дитини «А це правда?» не відповідайте: «Ні. Це казка». У кожній казці своя правда.

  • Повторюйтесь.

Не втомлюйтеся повторювати казки. Якщо дитина хоче почути одну і ту саму казку ще раз і ще раз, це означає, що вона має в тому внутрішню потребу.

Найкраще розповідати казки ввечері. Втомлена дитина, перш ніж заснути, має велику потребу у заспокоєнні. Вона хоче почути від своїх батьків гарну казочку. Нема кращого способу зближення між батьками і дітьми. Розповідання казок – найінтимніший момент виховання.

Отже, яку ж користь приносять казки?

  • Казка примушує працювати розум дитини.
  • Допомагає дитині зустрітися віч-на-віч зі страхами і побороти їх.
  • Допомагає дитині пізнати себе.
  • Пробуджуючи зацікавлення, полегшує запам’ятовування нових слів.
  • Вона заспокоює і дарує більшу радість, ніж телевізійні передачі.
  • Розвиває фантазію і творчі здібності.
  • Зміцнює зв’язок між батьками і дитиною.
  • Щасливе закінчення в казках закладає в дитині життєрадісність та оптимістичний настрій.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник травень - 2015

 

Шановні батьки!

Одна з найголовніших подій в житті малюка – похід в перший клас. До цього важливого моменту дитина ретельно готується: вчиться читати, писати, рахувати. Батьки купують їй портфель, шкільне приладдя, форму. До 1 вересня потрібно підготувати не лише портфель. Малюк має бути морально готовий до нової обстановки, нових дітей і дорослих. Він повинен навчитися налагоджувати стосунки з людьми, відстоювати свою точку зору, бути самостійним.

Якщо Вашій дитині не виповнилося ще шести років до           1 вересня, то не потрібно її віддавати в школу завчасно. Вона до неї не готова, навіть вміючи рахувати і читати. Насамперед, задумайтесь, чи готовий Ваш малюк не тільки висидіти 45 хвилин уроку, але і утримувати увагу такий тривалий час.

Якщо дитина спокійна, уважна, вміє налагоджувати відносини з однолітками і дорослими, легко адаптується в незнайомому середовищі, легко виконує різноманітні навчальні завдання, Ви можете вести її до першого класу. Але якщо Ви є батьками непосидючої дитини, яка використовує кожну хвилинку, щоб побавитися, Вам треба звернутися до педагогів і психологів, які допоможуть Вам визначитися: відправляти дитину до першого класу або ще рік почекати, щоб малюк мав можливість підрости і побавитися.

До 1 вересня слід підготувати не лише портфель. Дитина має бути морально підготовлена до нової обстановки, нових дітей, дорослих. Тому знайомити малюка зі школою слід починати раніше, а не в вересні. Відвідайте школу, прогуляйтеся на шкільному подвір’ї, спортивному майданчику. Розкажіть дитині як Ви пішли до першого класу, поясніть, чим школа відрізняється від дитячого садочка. Але слід розповісти і про те, як буде цікаво в школі, і про шкільні труднощі, з якими може зіштовхнутися дитина.

Навесні чи влітку познайомте свого майбутнього першокласника з вчителькою. Зате у вересні Ви уникнете тривожності, яка інколи з’являється в маленьких учнів під час зустрічі з незнайомим дорослим. Доцільною є запроваджена практика шкіл по проведенню занять для майбутніх учнів: дитина звикає до нової обстановки, знайомиться з майбутніми однокласниками і вчителем.

Період адаптації до першого класу в кожної дитини триває по-різному: хтось звикає майже одразу, хтось потребує часу, щоб стати школярем. Якщо малюк йде до школи неохоче, слід поговорити з ним, спробувати вияснити, що саме його тривожить. Дитина може почувати себе невпевнено. Можуть виникати проблеми в спілкуванні з однокласниками. Частіше спілкуйтеся з вчителькою.

Коли дитина повертається зі школи, розпитуйте в неї, як пройшов день, що цікавого сталося, що вона сьогодні довідалася. Якщо дитина відчує, що Ви цікавитеся її шкільними справами та успіхами, то і навчатися буде з більшим задоволенням.

 

       Слід взяти до уваги:

  • Не віддавайте дитину в школу раніше шести років.
  • Познайомте дитину заздалегідь зі школою, учителькою та майбутніми однокласниками.
  • Розповідайте малюкові про школу, про свій дитячий шкільний досвід.
  • Не сваріть дитину за промахи та невдачі в школі, інакше незабаром вона просто не захоче туди йти. Частіше спілкуйтеся з вчителькою.
  • Щодня цікавтесь, що нового довідалася дитина в школі.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник квітень - 2015

 

Шановні батьки!

       Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від усіх       форм фізичного та психічного насильства, образи, недбалого й жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні            домагання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Жорстоке поводження з дитиною – досить поширене явище. Воно          може проявлятися як у відкритій (сексуальне, фізичне насильство), так і у прихованій (психологічне насильство) формі. Найчастіше          жертвами насильства як зі сторони дорослих, так і однолітків стають:

  • Діти, які виховуються в умовах бездоглядності, занедбаності та емоційного відторгнення, які не отримують достатнього догляду і емоційного тепла, а також відстаючі у психофізичному розвитку, легко навіювані, не здатні оцінити степінь небезпеки та опиратися насильству.
  • Діти вулиці.
  • Діти, що виховуються в умовах жорстокого поводження в сім’ї, вороже сприймають світ, готові бути жертвами насильства з боку сильних і самим проявляти його по відношенню до слабших.
  • Діти, які виховуються в атмосфері беззаперечного підпорядкування, не вміють казати «НІ», не здатні опиратися насильству, боязливі та тривожні.
  • Діти з нервово-психічними розладами і фізичними недоліками.
  • Маленькі діти в силу своєї безпорадності.

   Найчастіше, жертвами сексуального насильства стають діти віком 3 – 7 років. У цьому віці дитина ще не розуміє, що саме відбувається, її легше залякати, схилити до того, щоб вона нікому не розповіла про те, що сталося. До того ж, дорослий, вчинивший насильство, сподівається, що дитина ще не зможе словами описати все, що відбулося, оскільки, фантазії дитини нерідко перемішані з реальністю. Її розповіді просто можуть не повірити.

   Багатьох дітей, що зазнають фізичного насильства, батьки вважають важкими, із затримкою розвитку чи з розумовою відсталістю, поганими, егоїстичними, неслухняними. Гіперактивних дітей найчастіше карають фізично. Здебільшого, фізичні покарання дітей властиві сім’ям з низьким соціально-економічним статусом. Наслідки фізичного насильства можуть проявлятися у травматичних стресових реакціях, підвищеній агресивності та імпульсивній поведінці, підозрілості і недовірі, депресії та суїцидній поведінці, низькій самооцінці, порушеннях у розвитку та пізнавальній діяльності, порушеннях у сфері міжособистісних відносин, порушеннях центральної нервової системи, втраті інтересу до школи.

      Погане поводження з дитиною присутнє у міжособистісних відносинах. Така психологічна травма може виявитися не менш серйозною,      ніж фізичні страждання дитини. Часто подібні взаємовідносини батьків і дитини кваліфікуються як емоційне чи психологічне                    насильство. Як наслідок – формування у дитини низької самооцінки, стійкого відчуття власної непотрібності, відчуття провини та сорому    за своє існування.

 

    Слід взяти до уваги:

  • Часто покарання не виправляє поведінку дитини, а лише змінює її.
  • Покарання змушують дитину боятися втратити батьківську любов.
  • У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків, що породжує у її свідомості дилему: любов і ненависть. Виникає конфлікт, який призводить до тривоги.
  • Часті покарання так чи інакше спонукають дитину залишатися незрілою, інфантильною.
  • Покарання може допомогти дитині звернути на себе увагу батьків.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник березень - 2015

 

Шановні батьки!

     Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Адаптація – складний процес пристосування              організму на фізіологічному, соціальному, психологічному рівнях. У різних дітей пристосування до життя в дитсадку відбувається                по - різному і  залежить від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, емоційної залежності від мами    тощо. Малюк переживає сильний стрес, у якому віці б він не прийшов у дитсадок.

   У ситуації адаптації до нових умов життя дітям властива підвищена збудливість, роздратованість, нестриманість, вередливість, вони            кричать, плачуть. Для інших – навпаки, характерна загальмованість, відчуженість. Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму    вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з      однолітками та дорослими. Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей      раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого      «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

   Виокремлюють такі ступені адаптації:

  • Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація.
  • Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень.
  • Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

   Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

   Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними          доброзичливе.

   Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю,                вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти        малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується            нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

   Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички      не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що            спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто      хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

 Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива.

Рекомендації батькам:

  • Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла
  • Не залишати дитину на цілий день у групі
  • Гуляти на майданчику після відвідування садка
  • Давати із собою улюблені іграшки
  • Повідомляти вихователя про особливі звички дитини
  • Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома
  • Зустрічати дитину з посмішкою
  • Розповідати якомога більше позитивного про садок
  • Підтримувати самостійність дитини вдома.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник лютий - 2015

 

Шановні батьки!

            Часто вступ дитини в дитячий садок супроводжується проблемою її адаптації до нових норм і правил життя, і не всі діти успішно з             нею  справляються. Серед Вас є приблизно порівну прихильників обох точок зору: відвідувати дитячий садок чи залишатися вдома під             надійним наглядом батьків.

           Головна перевага дошкільного навчального закладу – це можливість дитини щоденно повноцінно спілкуватися з однолітками. Домашнє         спілкування з дорослими не може компенсувати спілкування з ровесниками. Тільки в садочку в малюка формується досвід нормального           спілкування, у тому числі – і з дорослими.

           До переваг дитячого садка також належать режим дня і дисципліна: ранковий ранній підйом, вживання їжі, заняття за розкладом.  

           У   садочку день дитини заповнений цікавими заняттями, які відбуваються в ігровій формі. І займається вона не одна, а разом з                іншими   дітьми.

            З першими виступами на дитячих ранках малюк отримує досвід публічних виступів. Він стає сміливим і його вже не лякає велика                кількість слухачів та їх увага. 

         Дитина, яка пройшла через дитячий садок, більше пристосована до умов навчання в школі, зокрема:

  • Працювати в групі, тобто в одному темпі, заданому дорослим
  • Працювати за інструкцією дорослого
  • Прийняти узагальнене ім’я «діти»
  • Вміти налагоджувати стосунки з однолітками і дорослими.

        Отже, як підготувати дитину до вступу в дитячий садок?

  • Насамперед, підготувати треба себе, шановні батьки! Привчати малюка до дитсадка треба за 4 – 6 місяців до виходу на роботу, оскільки це складний і досить тривалий процес. Також жодним чином Ви не повинні закласти сумніви дитині про те, що в дитячому садку їй буде недобре.
  • Позитивно налаштовуємося. Дуже важливо створити в дитини позитивний настрій до майбутньої зміни в її житті. Про вступ у дитячий садок треба говорити в сім’ї як про радісну подію і в жодному разі не порівнювати це з покаранням, не можна залякувати дитину садком.
  • Забезпечуємо фізіологічний комфорт. Забезпечення фізичного і фізіологічного стану малюка досягається відповідністю двох режимів: домашнього та дитсадівського. Дотримуватися встановленого режиму треба і у вихідні, і в святкові дні. Фізіологічний дискомфорт тягне за собою емоційні зриви, нервові перевантаження, що, у свою чергу, призводить до психосоматичних захворювань: підвищена температура, висипи на шкірі, ускладнене дихання, блювання, кишково-шлункові розлади.
  • Привчаємо до самостійності. Діти, які звикли до надмірної опіки, у дитсадку почуваються безпорадними і самотніми. Привчений самостійно одягатися і роздягатися, умиватися, охайно їсти, контролювати власні фізіологічні потреби – малюк буде почуватися в нових умовах значно легше і впевненіше. Впевненість у своїх можливостях відіграє велику роль у позитивно-емоційному ставленні дитини до дитячого садка.
  • Розширюємо коло спілкування. Дитина, яка має широке коло спілкування, звикає до дитячого садка швидше і легше, ніж її одноліток, який вміє самостійно одягатися чи їсти, але не знає, як підійти або ж звернутися до незнайомої дитини чи дорослого. Батьки мають потурбуватися про розширення контактів малюка з незнайомими дорослими, навчити його встановлювати контакти з ними, щоб забезпечити позитивне ставлення дитини до працівників дошкільного закладу.

          Отже, якщо Ваш малюк спокійно переносить розлуку з Вами, привчений до самообслуговування, добре контактує з незнайомими                 людьми,       активний і доброзичливий щодо однолітків, можете не турбуватися: Ваша дитина готова до змін у своєму житті.

 

Порадник для батьків

інформаційний вісник січень - 2015

 

Шановні батьки!

Дорогі мами і тати! Тільки в дружній парі батьки прекрасно знають своїх дітей, турбуються про них. З перший днів життя, пізнавши світ, дитина думає: «Мої батьки добрі і гарні. Вони – найкращі. Вони люблять мене. Світ – прекрасний». Батьки для дитини – приклад для наслідування, носії вірних рішень. Тато – модель ідеального чоловіка для сина. Підростаючи, син буде все більше намагатися бути схожим на батька. Для дочки тато – модель майбутнього обранця. Для дівчинки дуже важливо, щоб він ставився до неї з повагою, наголошував на її красі і привабливості.

Про важливість мами в житті дитини важко розказати кількома словами. Немовля, яке тільки народилося, заспокоюється відразу як тільки чує мамин голос, реагує на дотики маминих рук і затихає. Якщо малюк занедужав, мама для нього – краще будь-яких ліків. Якщо в дитини щось не виходить, вона плаче і сердиться, мама може вчасно підтримати і підбадьорити.

        Що повинні робити гарні батьки:

  •        Частіше говорити та демонструвати дитині, що Ви її любите завжди, пустує вона чи поводиться добре.
  •      Вміти вислухати дитину.
  •      Відгородити дитину від небезпеки.
  •      Уболівати за успіхи дитини.
  •      Хвалити за гарні вчинки і критикувати за непорядні.
  •      Навчити робити правильний вибір.
  •      Поважати один одного.
  •      Дотримуватися правил, які прищеплюєте дитині.
  •      Сполучати ніжність і лагідність з розумною суворістю.
  •      Частіше обіймати малюка, брати його на руки.

Чого не можна говорити дитині:

«Очі б мої тебе не бачили!», «Мені не потрібна така погана дитина», «Скільки я пережила через тебе!» Прихований зміст: легше керувати дитиною, оскільки в неї виникає відчуття провини. З віком дитяча вина посилюється, що дозволяє дорослому маніпулювати дитиною.

«Ти ведеш себе як маленька дитина!» При цьому ставиться акцент на тому, що бути дитиною – погано, а положення дорослого оцінюється позитивно. Як правило, це являється причиною комплексів у старших дітей в сім’ї та в дитини-одинака.

«Не будь дуже розумним», «Роби, що кажуть», «Я краще знаю, що треба робити». Діти починають недовіряти своїм інтелектуальним здібностям.

«Як ти можеш злитися на маму?», «Як тобі не соромно боятися?», «Подумаєш, якийсь синець». Такі емоції як гнів, страх, образа знаходяться під забороною.